На культурній мапі сучасної України з’явився ще один осередок художнього життя. Вдало започаткований восени 2007 р. міжнародний пленер «Максим» у Славську, що проходив під патронатом Львівської національної академії мистецтв, удосконалений організаційно, відбувся в друге у травні 2008 р. у гостинній «Приватній оселі родини Ареф’євих». Пленер у Славську став винятковою для карпатському регіону культурною подією.
Тривалий час у дивовижно мальовничих Карпатах спеціально організованих пленерів не проводилося. І це тоді, коли пленерний рух в незалежній Україні розвивається досить жваво. Уже набули популярності кілька кримських пленерів, гуртують широке коло митців творчі зустрічі у Запоріжжі, на Вінниччині та Закарпатті, а в агатій традиціями Галичині цей досвід мав тривалу перерву. Заповнити прогалину взялося подружжя – Оксана та Дмитро Ареф’єви, які на базі свого приватного туристично-відпочинкового комплексу забезпечили перебування понад 40 мистців з різних країн та створили спеціальну культурну програму, що максимально сприяла для їх творчій реалізації. Віддавна меценатство підтримувало інтереси культури там, де цього не робила держава. Благодатна і водночас практична місія не випадково випала людям закоханим у мистецтво. Так ідея проведення заходу, запропонована львівськими художниками Орестом Косарем, Орестом Манюком та Віктором Стогнутом, які тривалий час само організовано практикували творчі виїзди у ці місця, була успішно реалізована.
Відбір художників відбувався за принципом особистих контактів і професійних знайомств. Тому цього разу у Славську зібрався доволі рівний, потужний колектив з великим потенціалом і здатністю до еволюції. Учасники представляли різні регіональні школи: львівську, харківську, закарпатську, кримську, запорізьку, а також Білорусь, Росію, США. Склалася винятково дружня, тепла атмосфера, яка дала плідний результат. На завершення пленеру було проведено виставку-продаж творів його учасників, різноманітних технічно й концептуально, але досить рівних за майстерністю виконання. Частина виручених коштів пішла у фонд місцевих дітей-сиріт. Так мистці мали змогу долучитися до благодійної і вкрай важливої справи.
Більш як півторастоліття традиція пленеру, започаткована групою прогресивних мистців у мальовничому с. Барбізон біля королівського Фонтебло у Франції, продовжена прерафаелітами в Англії і вповні виявлена імпресіоністами як прикметна тенденція нового мистецтва, здійснила переворот у розумінні живопису. Академічно задана, безчасова умовність зображення поступилась розумінню плинності часу і неповторності кожної митті, збагатилась грою кольорів і світла. Милозвучне французьке plaine aire (вільне повітря) додало поняттю пленер розуміння живопису без умовностей, створеного на живій природі, здатного на експерименти. З тих пір жодна поважна школа не мислила навчання без роботи на свіжому повітрі. Буремне ХХ ст. тут внесло свої корективи. Авангардне синтетичне мистецтво було покликано передавати внутрішній душевний стан сучасної людини, відобразити суспільні катаклізми як особисті, зрештою вирішити чисто формальні задачі. Та завжди знаходилися мистці, які не уявляли себе без натхнення живої природи.
В українському мистецтві пленерна традиція завжди була живою. У Західній Україні – це творчість геніального імпресіоніста Івана Труша, обов’язкові виїзди на природу школи О. Новаківського, а згодом і його учнів, зокрема довголітня практика Григорія Смольського. У тоталітарні часи, незважаючи на догми, Спілка художників широко практикувала пленери через Будинки творчості, забезпечуючи розвиток пленерних реалістичних традицій. Як альтернатива системі – пам’ятні виїзди львівських художників на Дземброню, у Криво рівню, Космач (терени гуцульських Карпат), які гуртувалися навколо Романа Сельського, а пізніше Зеновія Кецала.
У наш час художнє життя особливо бурхливе, не терпить пустоти і застою та шукає шляхів до поступу. У сьогоденні нова традиція пленеру – це не тільки можливість практичної роботи на вільному повітрі й не проста фіксація безпосередніх вражень, а ширше – мистецький рух, де задіяні важливі аспекти живого емоційного спілкування, здобуття різноманітного творчого досвіду. Тісне спілкування колег-фахівців у сприятливих для творчості обставинах, розмірковування на актуальні мистецькі теми, обговорення робіт, які щойно народилися закладають основи для численних художніх концепцій. Організована широка культурно-пізнавальна програма дає можливість для духовного та інтелектуального росту, для збагачення своїх виражальних можливостей. І цей індивідуальний набуток є здобутком усієї нашої культури, своєрідною інвестицією в майбутнє.
Стилістичні спрямування учасників пленеру в Славську репрезентують широку різноманітність сучасних мистецьких тенденцій. Закономірно, що найчисленнішою була група мистців зі Львова. Попри певну спільність пластичних ходів, що їх заклала львівська мистецька школа, роботи цих мистців відрізняються манерою, світоглядною позицією та відкритістю до пошуку.
Легкі, композиційно виважені картини-етюди Ореста Манюка полонять гармонійним співвідношенням барв, тонів, віртуозним мазком, відлунюють легкою ноткою ностальгії. У краєвидах Ігора Гапона, Михайла Гречина велике значення мають легкі тональні співвідношення і гармонійна взаємодія яскравих теплих та холодних барв перейнятих від народного мистецтва. Засади національної декоративності, базовані на ритмі барв і ліній, та поетична трансформація притаманні образності Ореста Косара. Декоративна-площинна манера кольорописьма і змагання до панорамності вирізняють деякі краєвиди Ірини Фартух.
Живопис Володимира Батракова базується на законах класичного пленерного малярства в поєднанні з намаганням досягнути завершеності композиційного задуму. Стан природи, гру світла і повітряних мас через ретельно відібрану палітру намагається передати Володимир Повшик. Сміливий розкутий мазок, культура кольору властиві полотнам Василя Красьохи.
Творчі інспірації Сергія Міхновського – ніби відбиток усієї постмодерної епохи. Відчувається, що художник – інтелектуал блискуче оперує мистецькими поняттями минулого та сучасності, переосмислюючи й використовуючи те, що йому потрібно на даному етапі. Сміливість техніки, експериментаторство сприяли витворенню оригінальної впізнаваної манери. Зібрана неначе в калейдоскопічних кольорофрагментах образність апелює до внутрішнього стану душі сучасної людини. Схоже, що практика пленеру поглиблює етнічну проекцію в загальному конгломераті культурних вартостей.
Поняття пленерної традиції чи не найбільше присутнє у творах харків’янина В’ячеслава Бабака та яскравих представників кримської школи Даниїла Волкова, Олексія Потапенка, Олександра Шабадея з властивою їм високою живописною культурою. Роботи Бабака, створені у Славську, відзначаються класичним формуванням перспективи, і мають характер завершеного етюду. Узагальнюючи природний мотив, художник упевнено структурує плани, моделює форму кольором. Зовсім інші за характером і пластичними інтонаціями роботи кримчан. Експресивна манера мазка в поєднанні з імпресійним баченням мотиву, лаконічна композиція і тональна злагодженість разом із технічною вправністю – деякі ознаки кращих робіт кримських мистців. Помітно, що унікальна природа Карпат додала їм імпульсу для вирішення нових формальних завдань.
Засадничо близький до кримчан живопис Віктора Стогнута. Втім, художник упевнено еволюціонує. Його теперішній живопис вирізняється більшою розкутістю мазка, м’яким звучанням півтонів, стриманою, але водночас світлою і радісною палітрою.
Своєрідним інтелектуальним наповненням і неповторним ліричним забарвленням приваблюють акварелі знатного художника, одного із засновників-організаторів пленерів у Хусті, Йосипа Блецки, який гідно репрезентує закарпатську школу акварелі. У м’яких акварелях Блецки, ніжно нанесених по-мокрому листу, – гармонія тонів і півтонів, ритмічність побудови й безмежний подив від краси цього світу. Ще один закарпатський художник – Сергій Галай – працює зовсім в іншій манері. Оригінальний пастозний мазок додає його роботам декоративності й, водночас, сповнює експресією. У техніці пастелі працює ужгородський художник Іван Дідик. Активні насичені кольором і м’яка, близька до акварельної техніка надає його краєвидам експресивного і дещо фантастичного забарвлення, наближаючи реальність до казки.
Акварель за своєю популярністю поступається олійному живопису, як менш тривкий у часі матеріал. Однак мистці з тонким світовідчуттям залишаються шанувальниками її виражальних можливостей. Однією з найкращих українських акварелісток можна вважати запорізьку художницю Ірину Гресик. Реалістичні живописні краєвиди сміливо написані по сухому або змішаною технікою, скрупульозно промальовані декоративні рослинні композиції, натюрморти та краєвиди, що часом нагадують роботи з батіку – всі по-своєму пластично вирізні та образно переконливі. Художниця плідно працює в різних жанрах і техніках, а її концептуально продумані олійні полотна водночас по-жіночому емоційно наснаженні.
Подружжя мистців з Полтави Анна та Ігор Величко представило роботи дуже різні за характером. Анна емоційна, темпераментна натура творить світлі, тонально врівноваженні лірико-пісенні образи, милуючись кожним ударом пензля. Її полотна у пастельно-перламутрових відтінках будять відчуття краси кожної митті з ноткою ностальгії за минулим. Натомість з вигляду спокійний і врівноважений Ігор дивує експресивним звучним письмом, умінням оперувати відкритим, яскравим кольором, життєствердним, радісним світовідчуттям.
Плідно працювала у Славську велика художня родина Копчаків. Для Юрія Копчака перебування на пленері дає можливість збагатити композиції сюжетно, вивірити колористичні співвідношення для подальших формально-пластичних експериментів. Віра Копчак уважно підходить до відбору сюжетів, віднаходить далі ракурси краєвидів, намагаючись передати неповторність кожного мотиву гармонійним співвідношенням кольорових мас. Молодше покоління Копчаків – Андрій, Юлія та Наталія Поліщук, у дечому відштовхуючись від живописних знахідок батьків, намагаються шукати власних шляхів у мистецтві.
Неповторність кожної митті життя людини і природи стали лейтмотивом у композиція Володимира Лемзякова, Дмитра Ланяка, Олександра Ніколаєвського. Та якщо плотна Лемзякова будуються на добрих засадах академічного реалізму і знанням жанрових вимог, та Ланяковим роботам більше притаманне декоративно-картинне бачення. Ніколаєвський, тим часом, прагне до знаковості, міфологізації національної ментальності.
Художники Олександр Винник і Олег Винник-Штеп із Харківщини відображають світ і життєві явища у вільній манері, сучасних формах, може дещо сумбурних і легковажних, але саме тому ( як у дитячих малюнках) особливо переконливих. Безпосередність і щирість посаженного на окремих полотнах промовляє майже на емоційно-семантичному рівні.
Білоруські художниці Елеонора Бубашкіна і Вікторія Гріневич здивували й порадували пластичною м’якістю і ліричністю образів, умінням схопити і відчути душею карпатський колорит. Олійні роботи Елеонори камерні та емоційно теплі. Композиції Вікторії, створені на левкасі, полотні й папері, багаті на формально-пластичні експерименти, підкреслюють її здатність до пошуку.
Ігор Филипів, намагаючись вхопити характер української природи, перебуває під впливом засад американського гіперреалізму, а Ярослав Ціко повертається до засад класичного живопису. Для цих мистців пленерні інтонації присутні, насамперед, у можливості ще раз відчути зблизька ауру рідного ґрунту.
Переглядаючи роботи, бачимо, як виникають та перегукуються нові сюжети, як взаємозбагачується палітра і як кристалізується власна неповторність. Та що важливо: у переважної більшості творів славських пленеристів, поза сюжетною композицією, присутній дух бойківських Карпат, пройнятих архаїкою і легендами. Репрезентовані на підсумковій виставці твори показали невичерпність можливостей пленерної традиції, її актуальність для магістральних шляхів сучасного мистецтва.
Для підтримки добрих починань у Славську була створена громадська організація – Фонд підтримки культури та спорту «Максим», який поставив перед собою амбітні та благородні завдання – долучити регіон до високих культурних стандартів. Серед пріоритетів Фонду організаційна, культурно-охоронна, науково-просвітницька та економічна діяльність. Сподіваємося, що ці потрібні починання успішно реалізуються у великі цікаві акції, серед яких однією з головних буду розвиток пленеру живопису.
Олена Кіс-Федорук
мистецтвознавець
|